Корінь, листки і квіти містять: слиз (25—35%), пекти­нові речовини (10—20 %), крохмаль (35—37 %), цукор (5—10 %), аспарагін (2 %), бетаїн, лецитин фітостерин, танін, мінеральні солі (4,8 %), багаті на фосфати, ефірну та жирну олії (1,7 %). Слиз у свою чергу містить галак­туронову кислоту (22 %), глюкозу (48 %), пентози (8 %).

У народному лікуванні ця рослина менш популярна

не через недооцінку свого значення, а, мабуть, тому, що в дикому стані зустрічається порівняно рідко. Здебіль­шого користуються квітами і листям алтеї, а корені збе­рігають для лікування тяжких шлунково-кишкових за-хврювань; як засіб обволікаючий і заспокоюючий вва­жається незамінним. Листки і квіти не замінюють пов­ністю кореня, але також цінні. І все ж треба пам'ятати: викопуючи корінь, ви назавжди губите дорогоцінну рослину.

З квіток і листків алтеї вживається напар (настій) з 4-х столових ложок на один літр води. П'ють по 4 склян­ки на день. З коренів готують відвар: протягом 4—5 хви­лин на слабкому вогні з настоюванням ще 3 години (10,0 г на 0,5 л води) і п'ють по 2 склянки на день.

Коли алтейного кореня обмаль, у гарячий відвар з 1 столової ложки його, щоб поповнити лікувальну силу, кладуть ще по 1/2 столової ложки кореня живокосту (2.4.22) та кореня лісових калачиків (лісова мальва — 2.4.11) і настоюють. Вживають 2 склянки за день у 4 при­йоми (по півсклянки).

У формі напару (настою) вживають суміш квітів і листя алтеї та квіток калачиків лісових по одній столовій ложці з додаванням насіння льону — половину столової ложки (на 1 л кип'ятку). П'ють по 2 склянки на день (4 прийоми по півсклянки). Цей засіб у народі вживають при кров'яних поносах, при катарі кишок, при запаленні сечового міхура і взагалі при хворобах сечостатевих органів, а також для спринцювань при білях. В остан­ньому випадку розбавляють ще його відваром (5 хвилин) дубової кори (20 г на 1 л рідини).

Зовнішньо відвар з алтейного кореня, а частіше напар (настій) з квіток, вживають у народі для промивання очей при запаленні, для полоскання горла, при нагною­ванні повік, а також для клізм при поносах.

Особливих протипоказань на розумне застосування кореня алтеї немає. Однак, за літературними даними, у зв'язку з тим, що в алтеях і мальвах є багато слизу (в коренях алтеї лікарської — до ЗО %, у квітках алтеї рожевої — до 12 %), довгочасне і надмірне приймання може викликати недобір вітамінів, усяких мінеральних солей та інших сполук. Слиз гальмує засвоєння їх у травному тракті. У той же час обволікаючі властивості слизу мають і велике позитивне (захисне) діяння. Хай хоч цей факт служить стимулом до поповнення відомо­стей травознаїв і свідчить про необхідність консультацій з лікарями. І навпаки: лікарям — про користь контактів з травознаями. Лікарі приписують екстракт кореня алтеї (рідинний або сухий), сироп, настій із неї або як склад­ник в інших препаратах.

Мальва завжди під рукою, а алтею треба шукати. Крім цих двох рослин, у тих же випадках у деяких місце­востях застосовують квіти і листки згадуваних калачи­ків лісових.

З цією ж лікувальною метою збирають квіти схожої до мальви лісової виду — лаватери тюрінгської — Lava-tera thuringiaca.— сіро-пухнастої з 3—5-лопатевими листями та досить великими рожевими квітами, пелюст­ки яких на третину немовби вирізані. Сягає висоти від 50 до 200 см. Цвіте в VII—IX. Росте на луках, серед степових чагарників, навіть на засмічених місцях, по схилах пагорбів, попід парканами. Поширена по всій Україні.

Зберігають корені порізаними на дрібні шматочки (так і сушать) у дерев'яних ящиках, встелених папером, а листки і квіти — в залізних щільних коробках, бережуть від молі. Час зберігання — до 3 років.