|
Бiльше нiж столiття вiддiляє нас вiд часу написання I. Нечуєм-Ле-
вицьким повiстi Кайдашева сiмя, але життя геров, хнi вчинки
i поведiнка хвилюють нас i зараз. У чому ж секрет такого довголiття
лiтературного твору? Менi здається, найперше, у художнiй
майстерностi автора. I. Нечуй-Левицький не бере предметом дослiдження
якихось визначних, незвичайних подiй, не кидає свох
геров у вир випробувань. Вiн показує буденне сiмейне життя,
день за днем, рiк за роком. I вiдзначає, що не всi можуть пройти
випробування часом та сiмейними вiйнами i зберегти при цьому гiднiсть,
поетичну душу. I. С. Нечуй-Левицький високо цiнував народну творчiсть i
щоразу звертався до невичерпних джерел. Мова повiстi
Кайдашева сiмя рясно пересипана, мов перлами, народними афоризмами,
приказками, дотепами, пiснями. Правда, цi народнi вислови дуже часто
бувають з перцем.
Старий Кайдаш говорить до Карпа: В гуртi каша сться, а гуща дiтей
не розгонить. Хоч мiж дровами, аби з чорними бровами, вiдповiдає
Лаврiн матерi на питання про одруження. Кайдашиха розпустила на всю хату
мед свом язиком, висловлюючи побажання Мелашцi: Будь же, дочко,
здорова, як риба, гожа, як рожа, весела, як весна, робоча, як бджола, а
багата, як свята земля! А сама при цьому думала: Довго прийдеться менi
вчити цю Мелашку Коли б хоч не була така сатана, як Мотря . Цим автор
пiдкреслює таку рису Кайдашихи, як облесливiсть та лицемiрство.
Щоб розважити i заспокоти Мелашку, Балашиха говорить: Дiвка, як
верба: де посади, то прийметься, хоч сама iз сумом вiдзначає: У
нас була, як рожа цвiла, а тепер така стала, як квiтка вяла. Словами
казки розповiдає Мотря батькам про свекруху: В мене свекруха люта
змiя: ходить по хатi, полумям на мене дише, а з носа гонить дим кужелем.
Забобоннiсть селян, хню темноту i неуцтво I. Нечуй-Левицький
показує особливо через епiзод замовляння знахаркою бабою Палажкою
хвороби Кайдаша: Помяни, господи, раба божого Омелька та тi книжки, що в
церквi читають: єрмолой, бермолой, савтирю i ще тую, що телятиною
обшита Хрест на менi, хрест на спинi, уся в хрестах, як овечка в репяках
Отже, використання фольклору надало творовi I. Нечуя-Левицького
неповторного нацiонального колориту, сприяло його виразностi i бiльш
глибокому розкриттю психологi геров.
Мова повiстi Кайдашева сiмя багата на порiвняння, що служить, разом з
iншими художнiми засобами, успiшнiй реалiзацi iде.
Наприклад, автор так говорить про Кайдаша, пiдкреслюючи його згубну
пристрасть: Червоний перець у горiлцi дражнив його, наче цяцька малу
дитину. Кайдашиха стояла над душею в Мотрi, наче осавула на панщинi.
Мотря телiпалася на стiнi, наче павук на павутиннi. Мелашка затрiпала
рученятами, неначе пташка крилами.
У повiстi використанi гiперболи. Мелашка виплакала всi сльози, що
зiбрались за всi жнива, i полила ними материн садок. На кожнiй сторiнцi
твору можна зустрiти багато й iнших тропiв та лексичних засобiв:
епiтетiв (пiд солодкими словами ховається гiркий
полин), метафор (горщик завищав, застогнав, в хатi гризла Мелашку
свекруха), синонiмiв (вони разом верещали, гвалтували, лаялись, свекруха
з невiсткою пищали, гавкали, сичали, репетували, кляли, наробили
галасу).
Високу майстернiсть виявив письменник у використаннi дiалогiв. Це надало
творовi напруженого, динамiчного i навiть драматичного звучання.
Варте особливо уваги застосування автором у повiстi рiзних засобiв
гумору та сатири. Це комiчнi ситуацi (Мотря з яйцями на драбинi,
помилкове залицяння ченця до баби Палажки та iншi), комiчнi дiалоги (як
Лаврiн з Карпом собi наречених вибирали). З такого, наприклад, дiалогу
вимальовуються характери братiв: суворий, неговiркий, перебiрливий у
Карпа i лагiдний, жартiвливий, поетичний у Лаврiна.
А чого варта та сцена, коли не чорна хмара з синього моря наступала, то
виступала Мотря з Карпом з-за своє хати до тину. Не сиза
хмара над дiбровою вставала, то наближалась до тину стара видроока
Кайдашиха. Використаний тут з одного боку прийом паралелiзму,
заперечного порiвняння, а з iншого урочистий батальний тон для опису
нiкчемно сварки створюють неперевершену комiчну картину, хоч i з
вiдтiнком суму.
То ж очевидна велика художня майстернiсть I. Нечуя-Левицького у
використаннi всiх художнiх засобiв мови, у вираженнi авторсько
позицi людина не повинна втрачати самоповаги за будь-яких обставин
i разом з тим поважати право iнших на власну гiднiсть. Недаремно I.
Франко вiдносив повiсть Кайдашева сiмя до найкращих оздоб
укранського письменства.
Источник: lib.misto.kiev.ua
|
|